Екскурс в історію правосуддя. 1950-ті: хуліганство в сільському клубі та кримінальні аборти.

        Залежно від історичної епохи розуміння того, що таке “злочин”, змінювалось. Та є діяння, які протягом більш як півстоліття залишаються кримінально караними. Як от хуліганство, чи кримінальний аборт.

Так, в одному із сільських клубів у 1953-му Остропольського району Кам’янець-Подільської області перед початком кіносеансу 25-річний молодик влаштував п’яний дебош (нині – Хмельницька область, юрисдикція Старокостянтинівського районного суду). Він розбив два віконних скла і двійко стільців, розганяв молодь з клубу, і при цьому нецензурно лаявся. Чоловіка допровадили до сільради, але й там він не заспокоївся. Почав ображати самого заступника сільського голови. За це тамтешній Народний суд на підставі ч. 2 ст. 70 Кримінального кодексу УРСР на чотири роки позбавив його волі у віддалених місцях СРСР без поразки в правах.

Іншого хулігана, який зірвав загальні збори колгоспників, той же суд покарав трьома роками в загальних місцях ув’язнення без поразки в правах. Його також судили за ч. 2 ст. 70 КК. 28-річний чоловік, будучи під впливом алкоголю, ображав президіум і самих колгоспників нецензурними словами.

Довідково, частина 1 статті 70 КК УРСР 1927 року передбачала, що хуліганські дії на підприємствах, в установах та прилюдних місцях каралися тюремним ув’язненням строком на один рік, якщо ці дії за своїм характером не тягнули  за собою більш важкого покарання. Частина друга передбачала відповідальність за ті самі дії, якщо вони були ускладнені буйством або бешкетом, вчинені повторно, вперто не припинялись, незважаючи на попередження органів, які охороняють суспільний лад, або за своїм змістом визначались виключним цинізмом та зухвальством, вчинені групою осіб, чи щодо неповнолітніх та жінок. Санкція за ч. 2 ст. 70 КК УРСР передбачала позбавлення волі на строк до 5 років. Таким чином, тогочасний закон, на відміну від сучасного Кримінального кодексу, не встановлював  іншого покарання за хуліганство, ніж позбавлення волі.

А от фельдшерка сільського медпункту у 1955-му “промишляла” кримінальним абортами в антисанітарних умовах, за які брала плату у 50-60 рублів. Частина 1 статті 143 Кримінального кодексу встановлювала відповідальність за проведення абортів лікарем у лікарні або родильному домі, крім тих випадків, коли продовження вагітності загрожувало життю або важкою шкодою для здоров’я вагітної жінки, чи за наявності тяжких захворювань батьків, які передавалися по спадковості.  Карались такі дії тюремним ув’язненням від 1 до 2 років. Якщо лікар проводив будь-який аборт поза лікарнею або пологовим будинком, йому загрожувало таке ж покарання (ч. 2 ст. 143).

35-річну ж фельдшерку судили за ч. 3 ст. 143, яка карала за проведення будь-яких абортів в антисанітарній обстановці або особами, які не мають спеціальної медичної освіти. А за таке передбачалося не нижче 3 років в’язниці. Жінці призначили цілих 5 років у віддалених місцях СРСР без поразки в правах. Примітно, що верхньої межі позбавлення волі ця стаття не передбачала.

На сьогодні відповідальність за незаконне проведення аборту передбачена ст. 134 Кримінального кодексу України. Караними є проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти ( ч. 1 ст. 134). За це передбачено штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, громадські роботи на строк від 100 до 240 годин, виправні роботи на строк до 2 років, або обмеження волі на строк до 2  років. Незаконний аборт, що спричинив тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134) карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.

Нагадаємо, раніше ми вже розповідали про суть такого покарання, як поразка у правах, в судовій історії про жінку-самогонщицю.

Прес-служба Апеляційного суду Хмельницької області